Це не просто консерваторія. Це всесвітній символ творчої свободи, майстерності та високих стандартів, де народжуються майбутні музиканти, танцюристи, актори й драматурги, які змінюють світ сцени. А все почалося з мрії однієї людини — зробити Америку музичною державою. Як це було та до чого в результаті призвело, — далі на newyork1.one.
Від мрії до легенди: історія Джульярдської школи
На початку XX століття, коли молоді американці масово вирушали за океан у пошуках музичної освіти, німецько-американський диригент Франк Дамрош вирішив, що настав час створити консерваторію світового рівня на рідній землі. Так у 1905 році у Нью-Йорку народився Інститут музичного мистецтва — школа, яка поклала початок легендарній Джульярдській спільноті.
З самого початку заклад вражав масштабом. Замість кількох десятків учнів — сотні, замість звичайних викладачів — зіркові музиканти з Європи, серед яких флейтист Жорж Баррер, піаніст Сігізмунд Стойковський та скрипаль Франц Кнайзель. Навчання тут вимагало не лише таланту, а й дисципліни. Студенти опановували не лише свій інструмент, а й музику як живу мову — з її теорією, культурою та історією.
Школа росла шаленими темпами, вже за п’ять років переїхала в нову будівлю біля Колумбійського університету. А потім сталося те, що назавжди змінило її долю. У 1919 році заможний нью-йоркський торговець текстилем Огастес Джульярд заповів свій величезний статок на розвиток музики. Його спадок став основою Музичного фонду Джульярда, який у 1924 році відкрив окрему школу для талановитих випускників — Джульярдську аспірантуру.
Через два роки обидві установи об’єдналися, утворивши Джульярдську школу музики. Президентом став професор Колумбійського університету Джон Ерскін, а керівництво взяв до рук піаніст та композитор Ернест Гатчесон, який запровадив оркестрову та оперну програму. Вже тоді випускники Джульярда почали з’являтися на сцені Метрополітен-опера.
Справжній прорив стався у 1945 році, коли школу очолив композитор та лауреат Пулітцерівської премії Вільям Шуман. Він створив знамениту програму «Література та матеріали музики», яка навчала не просто теорії, а мислення через виконання. Тоді ж з’явився Джульярдський струнний квартет — колектив, що зробив школу впізнаваною у всьому світі. А у 1951 році Шуман заснував танцювальний відділ, яким керувала легендарна Марта Гілл.
У 1960-х роках Джульярд став не лише музичним, а й мультидисциплінарним мистецьким центром. У 1968 році відкрився Драматичний відділ під керівництвом Джона Хаусмана та Мішеля Сен-Дені. Вже наступного року школа оселилася у своєму нинішньому домі — в самому серці Лінкольн-центру виконавських мистецтв.
Наступні десятиліття перетворили Джульярд на синонім мистецької досконалості. Президент Джозеф В. Полісі (1984-2018) розширив навчальні програми, заснував Програму розвитку музики (MAP) для талановитих дітей з небагатих родин, відкрив джазовий відділ та запустив масштабну реконструкцію кампусу. У цей час школа отримала Національну медаль мистецтв США.
У 2020 році відкрилася Тяньцзінська Джульярдська школа в Китаї — перша філія поза межами США. А під керівництвом колишнього зіркового танцівника Деміана Ветцеля, який став президентом у 2018 році, школа зробила акцент на креативності, інклюзивності та глобальній присутності.
Місце, де народжується мистецтво
Щороку понад 800 студентів з 42 штатів та 50 країн занурюються тут у світ мистецтва, беручи участь у понад 700 виставах у театрах школи, у залах Еліс Таллі та Девіда Геффена, а також у легендарному Карнегі-холі. Їхні виступи не обмежуються лише Нью-Йорком, талановиті виконавці Джульярда їдуть на гастролі по всій Америці та світу.
Кампус Джульярда, єдиний у своєму роді, займає будівлю Ірен Даймонд у Лінкольн-центрі, де розташовані концертні зали, студії для танцю та драматургії, джазова репетиційна зала та бібліотека з унікальними колекціями. Поруч — гуртожиток Мередіт Вілсон та приміщення Школи американського балету.
Випускники Джульярдського університету сягають вершин світового мистецтва: вони отримали понад 100 премій «Ґреммі», 62 «Тоні», 47 «Еммі» та 24 «Оскар». Серед них — два володарі EGOT, численні лауреати Пулітцерівської премії та Національної медалі мистецтв. Музиканти Джульярда продовжують кар’єру як міжнародні віртуози та концертмейстери провідних оркестрів світу.
Навчання у Джульярді суворе й вимогливе. Абітурієнти проходять багатоступеневі прослуховування, подають рекомендації та роботи, і лише найобдарованіші потрапляють у цю елітну консерваторію з низьким відсотком приймання. Програма коледжу також передбачає академічні курси з гуманітарних наук, що робить студентів не лише артистами, а й глибоко освіченими особистостями.
Музичний відділ Джульярда — найбільший та найрізноманітніший. Тут студенти опановують духові, струнні та ударні інструменти, джаз, вокал, диригування, композицію та історичне виконання. Танцювальний відділ навчає балету та сучасного танцю, а драматичний — акторській майстерності й театральній режисурі.
Сучасні технології також стали невіддільною частиною Джульярда. Центр інновацій у мистецтві (CIA) допомагає студентам поєднувати класичне мистецтво з цифровими технологіями — тут створюють музику для кіно, займаються електроакустичними проєктами та експериментальною композицією.
Інструментальна база університету вражає: понад 275 фортепіано, численні органи та історичні струнні інструменти, включно зі Страдіварі та Гварнері. Бібліотека Ліли Ачесон Воллес зберігає сотні тисяч партитур, записів та рідкісних рукописів Моцарта, Бетховена, Стравінського та інших геніїв, багато з яких зацифровані та доступні онлайн.
Студентське життя у Джульярді: де мистецтво стає родиною
У Джульярдському університеті студентське життя — це не лише навчання, а справжнє занурення у світ мистецтва та культури. Студенти організовують власне життя та спільноти: Союз чорношкірих студентів (JBSU), Альянс латиноамериканських та іспанських студентів (ALAS), політична організація «Соціалістичні пінгвіни», Асоціація китайських студентів та науковців, Християнське товариство та Зелений клуб.
Спорт у Джульярді радше символічний. Колись існували хокейна команда «Бійцеві пінгвіни», тенісні та бігові змагання, зараз — студентський волейбольний клуб та софтбольна команда викладачів та персоналу. Головна арена — сцена та репетиційні зали, де народжується справжнє мистецтво.
Виконавчі ансамблі Джульярда вражають різноманіттям: камерні колективи, джазові та оркестрові групи, вокально-хорові колективи. Є Джульярдський оркестр, камерний оркестр, Духовий оркестр, Новий Джульярдський ансамбль, Театральний оркестр та Диригентський оркестр.
Випускники Джульярда — справжні легенди музики, танцю та театру. Серед них Іцхак Перлман, Йо-Йо Ма, Леонтін Прайс, Пінчас Цукерман, Сара Чанг, Рене Флемінг, Ван Кліберн та багато інших.
У Джульярді студентське життя — це постійна зустріч із талантом, творчістю та інноваціями. Тут кожен день наповнений музикою, танцем, драмою та відкриттями, а кожен студент стає частиною великої родини, що творить історію світового мистецтва.
Мистецтво без кордонів
У 2025 році Джульярдська школа зробила великий крок. Програма магістратури драматичного факультету стала безоплатною, а в майбутньому планується повне відмовлення від плати за навчання для всіх студентів. Вже зараз 40% студентів навчаються безоплатно.
Президент Джульярда, колишній провідний танцюрист Нью-Йоркського міського балету Деміан Ветцель, каже:
«Ми хочемо, щоб талант був можливістю, а не предметом оплати».
Навчання в школі коштує понад 50 000 доларів на рік, не враховуючи проживання та харчування, понад 95% студентів уже отримують фінансову підтримку.
Вступ у театральне відділення Джульярда — одна з найжорсткіших конкуренцій у світі. Навіть Крістін Баранскі потрапила до школи лише після повторного прослуховування та логопедичних занять. Джессіка Честейн, яка навчалася тут на початку 2000-х років, називає Джульярд «домом далеко від дому». Вона ледве могла собі дозволити навчання, працювала в бібліотеці, брала позики та лише після стипендії Робіна Вільямса змогла повністю зосередитися на навчанні.
Безоплатне навчання у Джульярді означає більше, ніж економію грошей — це свобода творчості, можливість брати ризики, співпрацювати, формувати свій потенціал та будувати кар’єру, не обмежену фінансами. Як каже Ветцель:
«Ми готуємо студентів не лише бути митцями світового класу, а й бути адаптивними та підприємливими».