NY Post вважається однією з найстаріших щоденних газет у США. Її історія розпочалась у 1801 році й триває досі. А за цей час видання пережило як періоди злету, так і чимало падінь. Якщо зараз NY Post радше асоціюють з провокативними заголовками, то у XIX столітті вона мала неабияку довіру читачів. Рік за роком змінювались редактори, які формували порядок денний ньюйоркцям, та й формат перетворився на таблоїдний. А як створювалась газета та історію її змін прослідкуємо на сайті newyork1.one.
Історія газети
Перший випуск відомої газети вийшов 16 листопада 1801 року. Проте тоді ньюйоркці побачили зовсім іншу назву, ніж ту, яку ми знаємо зараз. Засновник газети – Александр Гамільтон назвав видання New York Evening Post. Щоб почати власну справу, чоловіку довелось накопичити капітал й він залучив до цього знайомих інвесторів. Александр був членом Федералістської партії, тому однодумців знайшов досить швидко. Тож газету було засновано через політичні перегони, та й інвестори прагнули надати голос своїм ідеям. Гамільтон доклав свої 1000 доларів, а всього зібрав 10000. New York Evening Post зосередилась на бізнесі, новинах політики та судноплавства. Початковий тираж становив 600 примірників й газета поступово почала здобувати аудиторію.
Якщо Александр Гамільтон разом з однодумцями відповідав за добробут цього видавничого бізнесу, то за наповнення та вигляд газети мала б відповідати людина, яка краще знається на письменницькій справі. Для цього інвестори ввели посаду редактора. Першим редактором видання став Вільям Коулмен, який присвятив цій роботі майже 30 років життя й до останнього дня працював у New York Evening Post. Великі досягнення на посаді приписують також Вільяму Браянту, який перейняв обов’язки у 1829 році. Спершу чоловік працював помічником редактора, а після смерті Коулмена очолив видання. Така відповідальність не стала проблемою для нього, адже він був вмілим дописувачем й чудово розумів настрої суспільства. Ідеї рівних прав та гідної оплати праці, скасування рабства й захист меншин відгукнулись багатьом читачам.
І за неписаною традицією, Браянт почав допускати до управління виданням свого помічника – Вільяма Леггетта. Саме він тимчасово перейняв функції редактора, коли його бос був у від’їзді. Тоді сторінки New York Evening Post перетворились на радикальні заклики від Леггетта. І хоч читачам подобався сміливий настрій дописувача, проте партнери видання були не в захваті від такої політики. Та й Браянт застав своє дітище у повному безладі, коли рекламодавці відмовлялись від співпраці, а злагоджена робота залишилась у минулому. Тож досвідченому редактору довелось виправляти ситуацію. XIX століття вважається золотою ерою газети, адже на її сторінках можна було побачити легендарні статті авторства не менш видатних людей. Проте, щоб зберегти свої позиції на ринку, потрібно було дбати ще й про бізнес-частину, тому зміни були неминучі.
New York Evening Post змінювала не лише редакторів, але й власників. Газета переходила від одного підприємця до іншого, які не могли забезпечити їй довготривале фінансування. На це впливали і репутаційні погрішності власників, і конкуренція, і наповнення. У 1934 році видання отримало свою теперішню назву й тоді ж випробувало таблоїдний формат. А повністю його перевагами зуміла скористатись Дороті Шифф – відома власниця New York Post, яка прийшла у 1939 році. Жінка довго не могла підняти тираж, проте знайшла нішу у сенсаційних заголовках та викривальних статтях. І так тривало чимало часу, аж поки Шифф не продала газету й почався зовсім інший період в історії видання.
Пліткарська сторінка
Легендарним явищем на сторінках New York Post стали плітки, що були офіційно оформлені. Саме такий формат придумало видання у листопаді 1976 року, а вже 3 січня 1977 року стався дебют Page Six. Назва рубрики підказує те, що усі плітки розміщувались на 6 сторінці газети. Хоч команда довго намагалась придумати влучну назву, проте зупинилась на лаконічному йменні. І воно настільки прижилось, що Page Six стала синонімом різноманітних чуток. А усі, хто працював над рубрикою, скорочено називали її просто Page.
Відродити пліткарську справу було доручено Джеймсу Брейді, який став першим редактором Page Six. Команда надихалась славнозвісним носієм чуток Волтером Вінчеллом, хоча авторів рубрики було декілька. У 1970-х не було нічого схожого на цю ідею, тож нью-йоркська публіка із захватом сприйняла пліткарську сторінку. Ба більше, мегаполіс засумував за ексклюзивом про знаменитостей. Тим паче, що видання зуміло втілити цю ідею якнайкраще. На його сторінці красувались чутки і про зірок шоубізнесу, і про політиків, таємні справи великих компаній та інші секрети відомих й владних. Page Six стала справжнім феноменом у світі журналістики. Її авторів зневажали та водночас захоплювались, люди боялись й прагнули потрапити у заголовки, статті жадібно читали, а потім засуджували. Та які б коментарі не долітали щодо пліткарської сторінки, усі визнавали, що вона принесла щось нове у життя Нью-Йорка й досягла у цьому успіху.
Попри публічну скандальність, робота над Page Six вражала стабільністю. Для сторінки писало декілька авторів, матеріали яких об’єднувались спільним стилем. Вона завжди могла похвалитись величезною кількістю інформаторів, яким команда довіряла більше, ніж колегам. Хоч рубрика існує вже багато років, проте її редакторський склад не часто змінювався. Так, головні редактори зазвичай надовго затримувались у виданні й ставали важливою частиною Page Six. Пліткарську сторінку створив Джеймс Брейді, який майже відразу передав її іншому редактору – Нілу Тревісу. А от популярність рубрики пов’язують з Клаудією Коен. Керівниця відрізнялась провокативним стилем й особливим почерком, який ще більше зацікавлював читачів. Ну а справжнім батьком Page Six вважається Річард Джонсон, який присвятив цій роботі понад 25 років. Словами на Page Six редактори підіймали популярність легендарних нічних клубів й руйнували репутацію знаменитостей, вступали у суперечки й самі опинялись під прицілом. Проте, якою б суперечливою не була пліткарська сторінка, вона беззаперечно зайняла своє місце на вершині чуток Нью-Йорка.
Темний період
Хоч нью-йоркська газета колись була надійним джерелом для читачів та здобула популярність, проте зараз New York Post відома лише своїми провокативними заголовками. Якщо засновники видання робили акцент на політичних темах, а редактори відстоювали важливі настрої суспільства, то кожна зміна влади трансформувала його, щоб зберегти цей бізнес. Проте сучасний стан справ у газеті пов’язують з приходом Руперта Мердока, який володіє нею понад 50 років.
Медіамагнат додав газету до списку своїх володінь у 1976 році. Саме тоді йому передала усі справи жінка, яка зуміла відродити New York Post та успішно керувала нею 40 років. А мова йде про Дороті Шифф і її втілення таблоїдного формату видання. Керівниця витримала межу між сенсаційними й інформативними матеріалами та зробила видавничу справу прибутковою. Ну а коли власниця газети засумнівалась у власних можливостях щодо забезпечення бізнесу, то продала його Руперту Мердоку. Шифф покладала великі надії на цю співпрацю, адже добре пам’ятала час, коли сама взялась рятувати видання. Чоловік вже тоді славився іншими медіа-проєктами й мав плани на New York Post. Хоч газета залишилась на ринку, проте її вигляд та репутація змінились назавжди.
Новий власник чітко заявив про власне бачення, до якого має йти газета. Якщо його попередниця поєднувала різножанрові матеріали, то Мердок прагнув лише сенсацій, скандалів та гучних розслідувань. І зміни не забарились, адже вже через декілька років New York Post закріпила за собою відповідну репутацію. Окрім очевидно провокаційних заголовків, видання також прославилось замовними матеріалами. Порядок денний почали визначати бізнес-інтереси власника, його політичні уподобання або ж, навпаки, конфліктні ситуації. Тож зовсім скоро в газети з’явився умовний список тих, кого вона підтримує, й тих, хто під забороною. Ба більше, видання все частіше порушувало довіру читачів неперевіреною інформацією й неетичними статтями. За роки правління Мердока New York Post накопичила чимало позовів й стала, як і прагнув власник, синонімом слова скандал. У 2023 році Руперт Мердок відійшов від справ й передав газету під контроль свого сина – Лахлана.
Таблоїд
New York Post вважається одним з найпопулярніших таблоїдів як в США, так і у світі. Такий формат для видання у 1942 році обрала тодішня власниця – Дороті Шифф. У цьому вона вбачала вихід з кризи й шлях до зацікавлення читачів. І жінка мала рацію, адже газета збільшила наклад й прибутки. Щоденник вдало запровадив формат, який тільки набував популярності. Таблоїдні видання не лише зменшили розміри сторінок, але й ввели нове поняття, яке означало швидку, сенсаційну й провокативну журналістику. Тепер читачі могли взяти компактну газету будь-де й відпочивати за прочитання “легких новин” будь-коли. Проте у цьому процесі були й свої мінуси, які полягали у неправдивості статей, скандальних заголовках й низькоякісних працях. Повністю зануритись у світ таблоїдів New York Post змушена була за керівництва Руперта Мердока.
Відтоді команда нью-йоркської газети декларує цілий список своїх редакційних стандартів. І з нього відразу стає зрозуміло, що видання впевнено дотримується політики агресивного контенту. А мова йде про такі статті, які зацікавлять мільйони читачів. Водночас New York Post пишається своїми провокаційними заголовками, які стали легендою у журналістському світі. Проте ця популярність радше пов’язана зі скандалами навколо гучних слів. Та й загалом газета є відомою своїми суперечностями. Так, редакція наголошує на неупередженості, проте була помічена у зворотних діях, заявляє про точність та якісну перевірку інформації, однак неодноразово потрапляла у сутички щодо поспішних та неправдивих заяв. Однак це і є тим, що заведено називати таблоїдною журналістикою. Тож New York Post вже багато років працює для розваги читачів й привернення уваги яскравою першою шпальтою.
