Бел Кауфман — американська письменниця та педагогиня українського походження, авторка відомого роману Up the Down Staircase, який відобразив реалії шкільного життя США. Її творчість поєднує гострий соціальний погляд, гумор та емпатію, а сама Бел Кауфман вважається впливовою фігурою в американській літературі другої половини XX століття. Докладніше про її життя та доленосний шкільний роман — далі на newyork1.one.
Шлях від Одеси до Нью-Йорка
Белла Кауфман народилася 10 травня 1911 року у Берліні, куди її батьки тимчасово переїхали з Російської імперії. Батько, Майкл Кауфман (Михайло Койфман), навчався там медицини. Її мати, Лала (Ляля) Рабіновіц Кауфман, була дочкою легендарного письменника Шолома-Алейхема — автора історій, що згодом надихнули мюзикл «Скрипаль на даху». Подружжя одружилося ще у 1909 році, а після завершення навчання Майкла сім’я повернулася на батьківщину.
Дитинство Белли минуло в Одесі, у багатонаціональному світі південного міста — серед акацій, моря, поетів та музикантів. Писати дівчинка почала рано, ще дитиною опублікувала свій перший вірш «Весна» в одеському журналі. Водночас це було й надзвичайно важке дитинство. В пам’яті назавжди закарбувалися роки революції й громадянської війни — солдати, що вдиралися до будинку, постріли, холод та голод, тіла людей, замерзлі просто на вулицях.
Особливе місце в її спогадах посідав дідусь. Белла зберегла його листи й ніжну пам’ять про прогулянки, під час яких він казав маленькій онуці:
«Чим міцніше ти тримаєш мене за руку, тим краще я буду писати».
Цей зв’язок з літературою став для неї визначальним.
У 12 років Белла разом з батьками емігрувала до Сполучених Штатів. Спершу вони жили в Ньюарку, а згодом оселилися в Бронксі. Белла не знала жодного слова англійською і в американській школі її посадили до класу першокласників. Та підтримка вчителів змінила все. Саме тоді вона полюбила англійську мову й літературу та вперше задумалася про викладання.
Белла закінчила Гантер коледж у Нью-Йорку у 1934 році, а у 1936-му здобула ступінь магістра з англійської літератури в Колумбійському університеті.
Життя між класною кімнатою та літературою
Після завершення освіти Белла Кауфман почала викладати англійську мову в різних середніх школах Нью-Йорка, поєднуючи роботу вчительки з неповним робочим днем як письменниця.
Хоча шлях до професії був непростим: Беллу не раз не допускали до викладацького іспиту через російський акцент. Проте наполегливість взяла гору — зрештою вона стала вчителькою англійської мови. Але поки не отримала повну ліцензію, працювала тимчасово замість інших викладачів у різних школах Нью-Йорка. Та навіть у таких умовах її гумор та спостережливість допомагали знаходити спільну мову зі студентами.
Паралельно Белла Кауфман почала писати. У 1940-х роках її оповідання з’являлися в Esquire, а ім’я вона скоротила до Бел, щоб приховати свою стать у світі, де жінкам-письменницям було складніше пробитися. Літературна традиція родини, від Шолема-Алейхема до Лали Кауфман, яка роками публікувалася в The Jewish Daily Forward, знайшла в ній нове, американське продовження.
Свою педагогічну кар’єру Белла продовжила до поважного віку. У 99 років Кауфман була запрошена викладати у Гантер коледжі курс про єврейський гумор, і навіть у 100 років вона не припиняла активну роботу:
«Я занадто зайнята, щоб постаріти», — казала вона, проводячи дні в написанні нових творів та досліджень.
Так сформувався її шлях: від революційної Одеси до академічного Нью-Йорка, від дитини-емігрантки без знання мови — до письменниці й педагогині, яка зробила англійську своїм другим літературним надбанням.
«Вгору сходами, що ведуть вниз»: класика від Бел Кауфман
У 1964 році світ побачив головний твір Бел Кауфман — роман Up the Down Staircase, який розповідав про молоду випускницю коледжу з відзнакою, що стає вчителькою англійської в середній школі Нью-Йорка. У книзі живо відображені сурові реалії шкільного життя, взаємини з колегами та студентами, бюрократичні перипетії й смішні, а часом сумні ситуації, з якими стикалася авторка на власному досвіді.
Роман, спочатку опублікований як коротка історія «З кошика для сміття вчителя» у 1962 році в Saturday Review, швидко розвинувся у повноцінну книгу за підтримки Prentice Hall.
Назва роману «Вгору сходами, що ведуть вниз» поєднує кілька алегорій.
- Передусім це буквальний аспект. У деяких школах існує правило руху сходами — одними лише вгору, іншими лише вниз. У реальному шкільному хаосі це правило постійно порушується, що одразу показує розрив між інструкціями й життям.
- Другий аспект — символічний. Шлях героїні як вчительки є рухом «вгору» — до професійного й особистого зростання, але відбувається він у системі, яка радше заважає, ніж допомагає. Щоб йти вперед, доводиться долати опір.
- Третій аспект — психологічний. Назва передає внутрішній стан молодої педагогині, її втому, розгубленість та водночас наполегливість, коли ідеали стикаються з реальністю школи.
- Нарешті, іронічний аспект. Назва звучить як абсурдна інструкція, відображаючи гумор роману й критику бюрократичної системи, де правила часто суперечать здоровому глузду.
Структурно роман унікальний. Він складений з листів, меморандумів, нотаток адміністрації, класних робіт та планів уроків, створюючи живий портрет вигаданої, але надзвичайно реалістичної Calvin Coolidge High School у Нью-Йорку.
Роман одразу здобув величезну популярність. Він залишався у списку бестселерів New York Times понад рік, продався понад шість мільйонів примірників та був перекладений щонайменше 16 мовами. У 1967 році книга була екранізована. Головну роль Сільвії Барретт зіграла Сенді Денніс, а Бел Кауфман виступила технічним радником фільму.
Популярність роману принесла Кауфман визнання як письменниці та спікерки, її запрошували на освітні та громадські заходи, а також на меморіальні події, присвячені її дідусеві — великому письменнику Шолому-Алейхему.
Up the Down Staircase не тільки висміював бюрократію, але й показав реальні проблеми шкіл Нью-Йорка (бідність, расові чвари, наркоманія, злочинність, підліткова вагітність, сексуальна напруженість), а також архетипи учнів та вчителів, знайомі кожному, хто мав досвід навчання.
У 1979 році Бел опублікувала другий роман — «Кохання і так далі», який не повторив успіху першого, проте її ім’я назавжди залишилося асоційованим із Up the Down Staircase.
Особисте життя та спадок Бел Кауфман
Бел Кауфман вийшла заміж за Сідні Голдстайна у 1936 році, одразу після закінчення Колумбійського університету. У подружжя народилося двоє дітей: Джонатан, який став професором комп’ютерних наук, та Тея, психолог. Пара розлучилася в 1960-х роках, а Сідні Голдстайн помер у 2000 році. У Бел була одна внучка, Сьюзен Голдстайн, яка обрала кар’єру професорки математики.
У 1970-х роках Бел вдруге вийшла заміж за Сідні Глюка, фотографа, науковця з китайських студій та активіста суспільних інтересів, молодшого за неї на п’ять років. Вони залишалися разом до кінця її життя.
Бел Кауфман померла вдома в Нью-Йорку 25 липня 2014 року у віці 103 років.
Вона залишила яскравий слід у літературі, освіті та єврейській культурі:
- Почесна голова Факультету досліджень їдиш Колумбійського університету;
- Членкиня ради директорів Меморіального фонду Шолома-Алейхема;
- Лауреатка нагород Ліги боротьби з наклепом та Об’єднаного єврейського апеляційного комітету;
- Членкиня Зали слави Гантерського коледжу.
Бел Кауфман прожила життя, у якому вміння тримати ритм було не менш важливим, ніж уміння тримати слово. Вона любила танго — танець напруженої близькості, рівноваги й руху назустріч, де кожен крок потребує уваги й довіри. Можливо, саме так вона ставилася і до життя: уважно, з внутрішньою інтуїцією, не уникаючи складних поворотів. Бел Кауфман довела: навіть рухаючись «вгору сходами, що ведуть вниз», можна залишити після себе світліший простір для інших.
