У минулому вона була однією з найбільших у світі та уособлювала промислову міць Брукліна. На своєму піку завод щодня переробляв близько 4 мільйонів фунтів цукру, забезпечуючи країну солодощами. У ХХІ столітті відновлена будівля отримала нове життя — історичну споруду перетворено на сучасний офісно-житловий комплекс The Refinery at Domino, який водночас зберігає архітектурну спадщину минулого. Про цю цікаву цукрову нью-йоркську історію — далі на newyork1.one.
Солодка імперія на березі Іст-Ривер.
У Вільямсбурзі (Бруклін) стоїть велична червона будівля — колишній завод Domino Sugar Refinery, що колись був серцем цукрової імперії Хавмейєрів та символом промислової могутності Нью-Йорка XIX століття.
Історія цього місця почалася ще у 1807 році, коли двоє німецьких емігрантів, Фредерік Хавмейєр та Вільям Хавмейєр, відкрили невелику цукроварню на вулиці Вандам у Мангеттені. Їхня справа швидко зросла, до середини століття сімейна фірма вже перетворилася на одного з головних виробників цукру в країні. Проте простору Мангеттена стало замало, і підприємливі спадкоємці вирішили перенести виробництво до тоді ще молодого району — Вільямсбурга.
У 1856 році племінник засновника, Джон Хавмейєр, відкрив тут нову фабрику, яка з часом стала відома як Havemeyers & Elder або «Жовтий цукровий дім». Саме звідси почалося стрімке зростання цукрової промисловості Брукліна. До 1870-х років район Вільямсбург перетворився на найбільший у світі центр перероблення цукру, забезпечуючи більшість солодкого продукту для всієї Америки.
Розташування заводу було ідеальним. Завдяки глибині Іст-Ривер кораблі з тростинним цукром з Карибів та Південної Америки могли швартуватися просто біля виробничих будівель. Проте доля заводу не завжди була солодкою. У січні 1882 року страшна пожежа знищила майже весь комплекс між Південною 3-ю та 4-ю вулицями. Понад 2000 робітників втратили роботу, а збитки склали 1,5 мільйона доларів — величезну суму для того часу. Проте Хавмейєри не здалися. Вже наступного року вони відбудували завод заново — тепер із цегли, у вогнестійкій конструкції, спроєктованій Теодором Хавмейєром та Томасом Вінслоу.
Новий завод вражав масштабами. Його фільтраційні башти та труби були домінантою промислового пейзажу Брукліна аж до 2004 року, коли виробництво остаточно зупинили.
Як народжувався цукор на Domino Sugar
Виробничий процес у Domino Sugar був складним та майже алхімічним. Тростинний цукор з понад сорока країн доставляли кораблями. Його вивантажували, змішували з водою й підіймали трубами на верхні поверхи фабрики.
Там, у велетенських котлах, сироп очищали через шари тканини й фільтр з обвугленої кістки, який надавав цукру білизни. Потім розчин кип’ятили у вакуумних чанах заввишки понад 9 метрів, відокремлювали патоку в центрифугах, а блискучі кристали висушували, прожарювали й сортували за розміром.
Завершальний етап нагадував фабрику солодких скарбів: з виробничих ліній сходили кубики, цукрові таблетки, сиропи — все, що потім прикрашало полиці американських магазинів. Продукцію пакували у дерев’яні бочки й відправляли на склади або до клієнтів по всій країні.
За цією солодкою продукцією стояла нелегка праця тисяч людей. Робочий день на заводі тривав не менше десяти годин, температура в цехах сягала нестерпної спеки, а зарплата була досить скромна: від $1,12 до $1,50 на день (еквівалент близько $40–55 у сучасних цінах).
Спершу більшість працівників становили німецькі та ірландські іммігранти, а згодом з Південної, Східної та Північної Європи, а також із Вест-Індії. Вони жили у тісних пансіонатах поблизу заводу або добиралися трамваями з інших районів. У підвалах підприємства були шафки та душові, але робочі часто жартували, що «цукор тут блищить більше, ніж люди».
Попри тяжкі умови, багато хто залишався на Domino роками, середній стаж перевищував вісім років. На початку XX століття компанія поступово підвищила зарплати, а деякі робітники навіть почали отримувати пенсії — нечувану річ для того часу. До 1920 року близько 10 % працівників заводу становили жінки, що стало знаковим кроком для промисловості того періоду.
Domino Sugar у XX столітті
У 1900 році фабрика вже переробляла половину національного цукру. Блискучі літери Domino, прикрашені зіркою над i, піднялися над дахами Брукліна, перетворившись на один з найвідоміших міських символів. У 1907 році компанія побудувала власну залізницю — East River Terminal, щоб з’єднати завод з портом. Комплекс розрісся настільки, що займав чверть милі вздовж набережної. У 1920-х роках тут працювало 4500 людей. Цукрова імперія почувалася настільки впевнено, що навіть не страхувала свої будівлі:
«Наш завод не горить», — казали керівники.
Але життя швидко це спростувало. У 1917 році потужний вибух під час Першої світової війни розірвав один з виробничих корпусів. Спочатку підозрювали диверсію, адже Німеччина воювала зі США, але пізніше з’ясувалося, що причиною стала іскра, яка підпалила цукровий пил у машинному відділенні.
Проте завод вистояв. Вже за два роки життя повернулося у звичний ритм — дзенькіт металу, гул котлів, аромат топленого цукру.
У 1926 році фабрика пережила велику реконструкцію: з’явилася нова котельня, величезний склад та набережна на 500 футів, де швартувалися кораблі з Карибів та Куби. На модернізацію витратили три мільйони доларів — інвестицію, яка зробила виробництво найефективнішим у країні. До 1941 року Domino випускала понад шістдесят видів цукру. Газета Brooklyn Citizen писала:
«Бруклін — це цукор так само, як Детройт — автомобілі, а Піттсбург — сталь».
За три десятиліття фабрика виплатила 156 мільйонів доларів зарплат, прийняла понад дві тисячі кораблів, спалила мільйони тонн вугілля, і все це — заради білих кристалів, без яких не обходилась жодна американська кухня.
Але світ змінювався. Після Другої світової війни виробництво почало спадати. Частину операцій перенесли до Балтімора, а в Брукліні залишилася лише тінь колишньої могутності. У 1950-х роках кількість працівників зменшилася втричі, хоч компанія ще вкладала гроші в модернізацію.
У 1970 році вона отримала нову назву — Amstar, у 1988 році її купила британська корпорація Tate & Lyle, а через три роки бренд Domino Sugar повернувся на упаковки. Та колишнього розмаху вже не було, у 1990-х роках тут залишилось лише чотири сотні робітників.
Коли у 1999 році власники оголосили про скорочення, 284 працівники вийшли на страйк. Він тривав двадцять місяців — один з найдовших в історії Нью-Йорка. Люди стояли біля воріт навіть взимку, тримаючи плакати «Sugar is people».
Коли страйк завершився у 2001 році, завод придбала American Sugar Refining.
Трансформація легендарної фабрики
У 2003 році компанія American Sugar Refining оголосила про закриття заводу. У січні 2004 року всі працівники втратили роботу. Як казав дослідник Рафаельсон, «для робітників це місце було майже утопією — вони мали добрі умови, гідну оплату, відчуття впевненості в завтрашньому дні». Але після закриття ця утопія розтанула. Один із колишніх робітників із гіркотою зізнався The New York Times:
«Минулого тижня я дізнався, що я — динозавр. Колись робота на одному місці означала надійність, а тепер — застарілість».
Інший, через десять років, розповідав про те, як багато його колег після втрати роботи впали в депресію, стали алкоголіками, розпалися родини.
Проте занепад не став кінцем історії. Вже в середині 2000-х років територія заводу перетворилася на поле для нового життя. У 2004 році її придбала компанія CPC Resources разом із забудовником Ісааком Катаном, плануючи побудувати житлові й офісні вежі, школи та парки. Через три роки Комісія зі збереження пам’яток Нью-Йорка надала охоронний статус найціннішим будівлям комплексу — Фільтрувальному, Варильному та Оздоблювальному корпусам.
У 2012 році територію викупила компанія Two Trees Management, яка запропонувала більш відкритий та гармонійний проєкт, створений архітекторами SHoP. Новий план передбачав більше зелених зон, публічний простір та змішане використання території — квартири, офіси, кафе, парки. У 2014 році проєкт вартістю 1,5 мільярда доларів було затверджено. Почалося поетапне будівництво: зведено житлові будинки 325 Kent Avenue (2017) та 260 Kent Avenue (2018), відкрився Domino Park — мальовничий парк вздовж набережної, де ще зберігається аромат цукрової історії.
У 2023 році історична будівля фабрики (Refinery Building) нарешті відчинила свої двері після масштабної реконструкції. Її дах у формі бочки відновили, а знаменитий неоновий знак Domino Sugar знову засяяв над Іст-Ривер, щоправда, у сучасній LED-версії. Тут розташовані парки, вежі One South First та Ten Grand, а з 2024 року — елегантний One Domino Square, частину квартир якого було продано вже в перші місяці.
Тепер територія Domino Sugar Refinery — це не просто житловий та офісний комплекс, а символ відродження індустріального Брукліна, де історія важкої праці поєднується з новими формами життя.